Державотворчий та конституційний процеси. Сучасна Україна.

Лекція
Слайдовий ряд

Завдання:

1. Установіть відповідність між подіями та датами:

1.     Прийняття Декларації про державний суверенітет України	а)   24 серпня 1991р.
2.     Закон «Про мови в УРСР»	б)   16 липня 1990р.
3.     Закон «Про економічну самостійність УРСР»	в)   28 жовтня 1989р.
4.     Всеукраїнський референдум і вибори Президента України	г) 3 серпня 1990р.;
5.     Акт проголошення незалежності України.	д) 1 грудня 1991р.

2. Проаналізуйте уривок з книги Георгія Касьянова «Україна 1991–2007. Нариси  новітньої історії»та дайте йому оцінку (зазначте відомості про автора, охарактеризуйте описувану подію автором, зробіть висновок)

«Наступного дня вранішня пленарна сесія Верховної Ради розпочалася із закритого засідання. У перерві журналістам повідомили, що депутати залишатимуться в парламенті, доки не буде ухвалено нову Конституцію. Удень депутати поділилися на кілька робочих груп для обговорення найбільш суперечливих статей: про мову, статус Криму, державну символіку, приватну власність. О 18:30 розпочалося пленарне засідання, яке відкрило знамениту “конституційну ніч”, – із цієї миті майже протягом 14 годин без перерви депутати поіменно голосували по кожній окремій (зі 160) статті Конституції. Для затвердження кожної статті потрібно було не менше 300 голосів. Героєм “конституційної ночі” став депутат Михайло Сирота, який представляв проект Конституції, запропонований погоджувальною комісією, – весь цей час він стояв на трибуні та був змушений за регламентом представляти кожну статтю, коментувати й пропоновані поправки, виголошувати стандартну фразу: “Комісія просить прийняти”. Під час голосування в залі працювали “піаністи” – депутати, яким їх відсутні колеги віддали реєстраційні картки для участі в голосуванні. Був тут і свій “диригент” – лідер комуністів П. Симоненко, який у потрібні моменти подавав своїм колегам знаки не реєструватися. Журналісти, які вщент заповнили балкон Верховної Ради, напружено слідкували за процесом. Усі присутні розуміли історичну вагу подій, що відбуваються.  Протягом ночі до будинку парламенту “підтягувалися” відсутні депутати. Близько другої години ночі залу засідань несподівано полишили всі члени уряду, що були за сумісництвом депутатами. Їх обурені колеги перервали голосування й поставили питання про позбавлення їх депутатських мандатів. “Прогульникам” довелося повернутися. Час від часу процедуру монотонного голосування окремих статей переривали спалахи емоцій. О першій ночі було поставлено на голосування статтю про національну символіку. Комуністи категорично повстали проти синьо-жовтого прапора та тризуба. Один з них, явно глузуючи з опонентів, запропонував натомість козацький малиновий прапор, заявивши, що синьо-жовтий назавжди пов’язаний з “колабораціоністами”, – обурені праві депутати спробували стягти його з трибуни, і лише зусиллями інших парламентарів вдалося запобігти бійці. Питання про статус Криму (об’єднане зі статтею про символіку в один “пакет”) викликало подібну реакцію – праві дружно скандували: “Область! Область!”, тоді як ліві обстоювали  республіканський статус автономії. Голосування по цих статтях загрожувало зривом усього заходу, тому було вирішено провести його таємно (за решту статей голосували поіменно). У результаті Україна, будучи унітарною державою, отримала у своєму складі автономну республіку і здобула нарешті конституційне право на синьо-жовтий прапор і тризуб. Близько 9:00 28 червня в залі засідань з’явився невиспаний, насторожений, але впевнений у собі президент. За кілька хвилин розпочалося поіменне голосування з ухвалення всієї Конституції загалом. На тлі усіх попередніх виснажливих подій його результати були вражаючими – 315 – “за”, 36 – “проти”, 12 – утрималися, 30 – не голосували. Коли на табло з’явилися результати голосування, зала засідань вибухнула істеричною овацією, учорашні супротивники в ейфорії розціловувалися та обіймалися, виснажений М. Сирота втирав сльози щастя, а напівживі журналісти полегшено аплодували їм з балкона. Дещо пізніше Л. Кучма нагородив усіх учасників засідання орденами, а хол Верховної Ради прикрасили алегоричною картиною, що символізувала зв’язок поколінь борців за незалежність з учасниками ухвалення Конституції (цей художній кітч адекватно віддзеркалював політичний)»