Радянська система склалася і зміцніла в 20-30-ті роки. В 1965-1985 рр. вона зазнала гострої кризи, з якої було два виходи: або радикальні реформи, або часткові зміни, що не зачіпали засад системи, допомагали пом’якшити наслідки кризи, але не ліквідували її причин. Керівництво СРСР (і України) обрало другий шлях. Цей вибір визначив характер кризового двадцятип’ятиріччя: повільного, хворобливого, болісного для суспільства самознищення радянської системи, що не змогла подолати кризу. В історії Радянського Союзу (а також в історії України) цей період дістав назву періоду застою.
Криза будь-якої політичної системи – явище складне, форми її прояву – численні і строкаті.
Перша особа у керівництві - Генеральний секретар ЦК КПРС Л.І.Брежнев (1906-1982)
Перша особа у керівництві - Генеральний секретар ЦК КПРС Л.І.Брежнев (1906-1982)
Після усунення від влади П.Ю.Шелеста його наступником на посаді І секретаря ЦК КПУ став В.В.Щербицький — давній член «дніпропетровського» клану і запеклий політичний супротивник Шелеста. Після падіння суперника Щербицький довго утримував за собою посаду лідера української компартії — його перебування на ній стало рекордним за тривалістю. Які ж причини такого успіху? Великою мірою вони криються в політиці плазування перед Москвою, слухняному виконанні її вказівок, готовності жертвувати економічними інтересами України, потуранні русифікації.
 | ||
Матеріали до вивчення теми.ЛекціяПолітика Щербицького В.Histeacher — це безкоштовна комплексна система підготовки до ЗНО з історії України ( натисніть тут. )
Запитання для роздуму:Чи можна стверджувати, що П. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР?Що стало приводом до зміщення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ?
Завдання (виконуйте в зошиті або присилайте на пошту):1. Опрацюйте матеріали Histeacher , випишіть й вивчіть поняття теми.2. Зробіть порівняльну характеристику двох партійних діячів Шелеста та Щербицького.
|
.jpg)
1) Так, здебільшого можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2) Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
ОтветитьУдалитьПорівняльна характеристика двох партійних діячів Шелеста та Щербицького:
ОтветитьУдалитьЩербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Шелест ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Щербицький залишався при владі протягом більш ніж сімнадцяти років та правління чотирьох різних лідерів КПРС, оскільки він виявився дуже лояльною та корисною для Москви, що намагалася зберегти контроль над стратегічно важливою українською республікою, фігурою. В основі режиму Щербицького лежала логіка "старшого брата", яка дозволяла місцевим елітам зберігати повний контроль над республікою в обмін на їхню непохитну лояльність до "старшого російського брата".
Шелест намагався знайти баланс між захистом інтересів радянської України та демонструванням своєї відданості Москві. Проте він так само боровся проти радянських політик русифікації та денаціоналізації, які проводили "ліберал" Нікіта Хрущов та "консерватор" Леонід Брєжнєв.Шелест виявився більш толерантним до інакомислячих, ніж Щербицький, і це можна пояснити тим, що інакомислення в Україні поєднувало культурні та політичні вимоги, якими Москва була стурбована. Вироки, які виносили українським дисидентам, зазвичай були більш суворими, ніж вироки російським дисидентам. Арешти і чистки 1972-1973 років збіглися з відставкою Шелеста та зростанням впливовості лоялістських угруповань на чолі з Щербицьким.
1)СРСР були стурбовані поведінкою П. Шелестова, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури. Його виступи рясніли закликами до українців берегти своє головне багатство – «прекрасну українську мову».1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй. Він не вбачав жодних суперечностей у досягненні загальносоюзної мети, модернізації України та збереженні української культури. Шелест також, мабуть, вважав, що найкращий спосіб зміцнення радянської влади – не придушення України, а задоволення її економічних і культурних потреб. Крім того, він вирішив, що його успіхи в управлінні республікою багато в чому будуть залежати від співпраці з українською культурною, науковою та політичною елітою, а це вимагало посиленої уваги до її специфічних потреб.
Перші роки правління Брежнєва у Москві супроводжувалися посиленням автономного курсу українського керівництва. Це посилення було пов’язано з фігурою нового першого (з липня 1963 р.) секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Шелест ніколи не погоджувався з тим, що Україна є радянська колонія (цю тезу йому доводилося вислуховувати від українських інтелігентів). Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”.
ОтветитьУдалить1972 р. відкрив новий період у післявоєнній історії України. У січні 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти. Переслідування охопили різні верстви українського суспільства, включаючи керівництво КПУ та його першого секретаря ЦК. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПРС Шелест був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ.На початку 1973 р., у журналі “Комуніст України”, появилася редакційна стаття “Про серйозні недоліки і помилки однієї книжки”. У статті критикувалася книжка Шелеста “Україна наша радянська”. Його звинувачували у цілому ряді “ідеологічних помилок”Критики особливо обурювалися його “ідеалізацією” минулого України та обстоюванням самобутності УРСР.
Петро Шелест — постать неоднозначна. З одного боку — завзятий будівник комунізму, з іншого — захисник незалежності Радянської України, української мови та культури. Був прихильником автономії для української республіки в рамках СРСР та радянського законодавства. Прагнув звільнити економічно Київ від центру у Москві. Захищав українську мову та культуру, за що його критикували з центрального партійного апарату.Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”.Однак проведення П. Шелестом автономістського курсу, його самостійність у вирішенні питань, «місництво та прояви націоналізму» не могли сподобатися союзному керівництву. У квітні 1973 р. було інспіровано кампанію проти його книги «Україно наша радянська». Політбюро ЦК КПУ констатувало, що автор книжки, розглядаючи важливі принципові питання, відходить від партійних позицій, не дає чіткого класового аналізу й оцінки окремих історичних явищ, ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ. Видана тиражем 100 тис. примірників книга була вилучена з продажу і бібліотек. Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.
ОтветитьУдалитьУкраїна в так звану брежнєвську епоху (1964—1982 рр.) мала двох партійних лідерів: спочатку – Петра Шелеста, а після нього – Володимира Щербицького. Хоч обидва були затятими опонентами, та майбутнє України й Шелест, і Щербицький бачили тільки крізь призму комуністичної ідеології в межах радянської системи. Жоден із них навіть не помислити не міг про незалежність України. І кожен по-своєму був яскравим прикладом того, який жорсткий контроль здійснювала Москва над українським партійним керівництвом. Політичні погляди В.Щербицького у всьому збігалися з політикою Кремля і «коливалися разом з генеральною лінією партії». Цілу чверть століття на найвищих щаблях влади він був вірним, слухняним намісником Москви в Україні. Якщо його попередник П.Шелест у різних сферах життя проявив український автономізм, то В.Щербицький послідовно проводив російсько – радянський унітаризм. На догоду своїм господарям він добряче нащербив українську історію, культуру, навіть самобутній архітектурний ансамбль вічного міста — Києва. Перед судом української історії В. Щербицький повинен відповідати не лише за жертви і наслідки атомного, але й духовного Чорнобиля. Його адвокатами на цьому суді є й будуть передусім ті, хто причетний до антиукраїнської політики цього діяча і хоче виправдати себе, свої дії або свою бездіяльність. Формула їхнього захисту досить схожа.
ОтветитьУдалитьП. Шелест належить до неординарних радянських партійних керівників, діяльність якого пов'язана з особливим періодом в історії України. Певну негативну роль у політичній біографії П.Шелеста відіграла публікація його книги «Україно наша Радянська»(1970 р.). У книзі з гордістю мовилося про славні сторінки історії України, зокрема про козачину. Стверджувалося, що «запорізькі козаки були героїчними захисниками українського народу. Козацькі звитяги вражали весь тодішній світ. У запеклих боях з польськими і татаро-турецькими загарбниками запорізькі козаки вкрили себе невмирущою славою».
ОтветитьУдалитьПровідну роль у знятті П. Шелеста на травневому пленумі ЦК КПУ відіграв голова Ради міністрів УРСР Володимир Щербицький, який належав до так званого “дніпропетровського ядра” партійно-радянської когорти кадрів СРСР. Своїм призначенням у травні 1972 р. на посаду першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицький завдячував Л. Брежнєву, якого знав із часів спільної праці у Дніпропетровську. Зміщення П. Шелеста і заміна його В. Щербицьким зумовили подальші кадрові зміни.
Шелест прагнув трактувати Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, також і серед партапарату, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
Щербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами.
У 1970 році П. Шелест написав книгу «Україна наша Радянська», в якій відстоював ідею української автономії, самобутності і прогресивну роль козацтва в історії України. Він заперечував право за російським народом називатися та виконувати роль «старшого брата» у відношенні до інших народів СРСР. Тим самим він викликав незадоволення своєю діяльністю з боку Л. Брежнєва та його оточення. П. Шелеста звинувачували в порушенні «ленінських принципів конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ», «ідеалізації історичного минулого України», в «патріархальщині», в «підтримці українського націоналізму». На травневому (1972 року) пленумі ЦК КПУ він був звільнений з посади Першого секретаря у зв’язку з переведенням на іншу роботу: його призначили заступником голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПУ було обрано В. Щербицького, який до цього займав посаду Голови Ради Міністрів УРСР. На посаді першого секретаря ЦК Компартії України В. Щербицький активно й послідовно проводив у життя політичний та економічний курс московського керівництва.
ОтветитьУдалитьУ 1970 році П. Шелест написав книгу «Україна наша Радянська», в якій відстоював ідею української автономії, самобутності і прогресивну роль козацтва в історії України. Він заперечував право за російським народом називатися та виконувати роль «старшого брата» у відношенні до інших народів СРСР. Тим самим він викликав незадоволення своєю діяльністю з боку Л. Брежнєва та його оточення. П. Шелеста звинувачували в порушенні «ленінських принципів конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ», «ідеалізації історичного минулого України», в «патріархальщині», в «підтримці українського націоналізму». На травневому (1972 року) пленумі ЦК КПУ він був звільнений з посади Першого секретаря у зв’язку з переведенням на іншу роботу: його призначили заступником голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПУ було обрано В. Щербицького, який до цього займав посаду Голови Ради Міністрів УРСР. На посаді першого секретаря ЦК Компартії України В. Щербицький активно й послідовно проводив у життя політичний та економічний курс московського керівництва.
ОтветитьУдалитьПорівняльна характеристика:
ОтветитьУдалитьШелест і Щербицький є різними за характером, стилем, управлінським підходом і національними пріоритетами моделі. Ці особистості хоч і представляли єдину систему партійної номенклатури, однак орієнтувалися на відмінні трактування моделей, що виходили з Кремля: Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”.
1)Я вважаю що так,тем паче ми можемо цілком стверджувати це,тому що Петро Шелест був прихильником та повністю піддержував ідеї щодо широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою в свїй мірі. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів Наприклад: С. Параджанова і Ю. Іллєнка. Він був ініціатором запровадження Шевченківської премії, також ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову – зробив свій великий внесок! Але є факти, які змушують нажаль стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу,він хотів саме автономію,часткову незалежність,дивлячись на весь його внесок в державу,він був прихильником саме автономії!
ОтветитьУдалить2) Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР,ця політика заважала Москві,не співпадала з їх політикою та була занадто м*якою.
Порівняльна характеристика двох партійних діячів Шелеста та Щербицького:
ОтветитьУдалитьЩербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні та баченні на мою думку до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР,а Шелест навпаки ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова.Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”.Щербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити».
Петро Шелест — постать неоднозначна. З одного боку — завзятий будівник комунізму, з іншого — захисник незалежності Радянської України, української мови та культури. Шелест став секретарем Компартії України у 1963 році і протримався на цій посаді до 1972 року. Відіграв велику роль у відстороненні від влади Микити Хрущова, забезпечуючи для Леоніда Брежнєва підтримку з боку українського партійного апарату. Зрештою, шкодував пізніше про це.
ОтветитьУдалитьЯк прихильник радянської влади, він боровся з українськими дисидентами, але звертають увагу, що за його часів влада відмовилася від терору по відношенню до всіх українців. Був прихильником автономії для української республіки в рамках СРСР та радянського законодавства. Прагнув звільнити економічно Київ від центру у Москві. Захищав українську мову та культуру, за що його критикували з центрального партійного апарату
Этот комментарий был удален автором.
ОтветитьУдалитьПеребування Шелеста на посаді першого секретаря Комуністичної партії України тривало з 1963 до 1972 р., і характерною його рисою стало поновлення самоствердження українців. Із тих скупих матеріалів, які мають західні аналітики, випливає, що це самоствердження було насамперед наслідком намагань Шелеста відстояти інтереси України в межах Радянського Союзу
ОтветитьУдалитьАле існував інший аспект політики Шелеста, який не влаштовував Кремль іще більше. Виглядало на те, що український керівник серйозно сприймав обіцянку надати Україні автономію, а також передбачений радянською конституцією принцип рівноправності всіх народів СРСР. Відтак він не бажав визнавати за росіянами роль «старшого брата» в Радянському Союзі. Можливо, Шелест прагнув добитися для України статусу, аналогічного тому, який мали Польща, Чехословаччина чи Угорщина, тобто наскрізь комуністичного суспільства, специфічні економічні та культурні потреби якого визнавала б Москва.
Політичні погляди В.Щербицького у всьому збігалися з політикою Кремля і «коливалися разом з генеральною лінією партії». Цілу чверть століття на найвищих щаблях влади він був вірним, слухняним намісником Москви в Україні. Якщо його попередник П.Шелест у різних сферах життя проявив український автономізм, то В.Щербицький послідовно проводив російсько – радянський унітаризм. На догоду своїм господарям він добряче нащербив українську історію, культуру, навіть самобутній архітектурний ансамбль вічного міста — Києва. Перед судом української історії В. Щербицький повинен відповідати не лише за жертви і наслідки атомного, але й духовного Чорнобиля. Його адвокатами на цьому суді є й будуть передусім ті, хто причетний до антиукраїнської політики цього діяча і хоче виправдати себе, свої дії або свою бездіяльність
Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
ОтветитьУдалить1) Під час перебування П. Шелеста на посту першого секретаря ЦК КПУ звучала лиш ідеї широкої автономії УРСР. Шелест намагався відстоювати економічні інтереси України перед московським центром, виступав за надання Україні більших прав у внутрішній та зовнішній економічній політиці. Він вимагав для України більшої ролі в процесі економічного планування в Радянському Союзі й не захоплювався планами економічного розвитку Сибіру, який означав зменшення інвестицій в Україну. Так, він був прихильником, але про незалежність України не де не промовили. Хоча автономія – це часткова незалежність, це довало би можливість 1) самостійно здійснювати внутрішнє управління держави і т. д.
ОтветитьУдалить2) У квітні 1973 р. Шелест був виведений зі складу Політбюро ЦК КПСС «за станом здоров’я» і відправлений на пенсію, хоча у складі Політбюро він був найміцнішою людиною. Наближення «політичної смерті» П.Шелест помітив ще у 1972 р., коли Л.Брежнєв вирішив увести у члени Політбюро ЦК КПРС В.Щербицького. навідь якщо його усунули не із-за Брежнева, то його політика не була такою, якою її не хотіли бачили у Москві. Вона була не дуже сувора та м’яка.
Чи можна П.Шелеста ставити в один ряд з націонал-комуністами 20–30-х років XX ст.? Так, потенційно він міг стати ним. Але радше би не став, якби навіть його не позбавили посади у розквіті політичних сил. Його курс на підтримку української мови і культури був несміливим і суперечливим. Та й сам він, переважно російськомовний, не міг бути прикладом у його проведенні. Українськість Петра Шелеста перебільшена українською громадськістю на тлі Володимира Щербицького. Українолюби ностальгічно почали зітхати: «Ось, якби Шелест був при владі…» і наділяти його бажаними українофільськими рисами. Тому досить правдоподібно виглядає, що Петро Шелест був людиною, «яка ціле життя беззастережно служила радянській владі і комуністичній системі, політиком, який лише в рамках СРСР бачивщастя України, радянським патріотом, який вважав себе українцем, а водночас і комуністом –інтернаціоналістом…»
ОтветитьУдалитьШелест вважав природною бікультурність (українську і російську), а Щербицький — закономірністю встановлення у середньотривалій перспективі російської монокультурності в Україні.
Тому не можна погодитись із твердженням, що «Щербицький чималою мірою під впливом О.Гончара робить кроки в напрямку, що нагадував «українізацію двадцятих років» . Як і з тим, що «він був, мабуть, найсильнішим із комуністичних керівників України за всю її історію». Сильні і неординарні керівники здатні на вчинки. Щербицький не спромігся на жоден зі знаком плюс для України, оскільки «рішення партії були для нього непорушними, а партійна дисципліна — непохитним законом». А відтак, він міг так само «успішно» виконувати вказівки Кремля, скажімо, у Білорусії чи Молдові.
“У книзі, яка має назву “Україно наша Радянська”, непомірно багато місця відводиться минулому України. Її дожовтневій історії водночас слабо показуються такі епохальні події, як перемога Великого Жовтня. Боротьба за побудову соціалізму. При цьому порушуються ленінські принципи класово-партійного, конкретно-історичного підходу до аналізу окремих історичних явищ і фактів. Особливо наочно це виявилося у характеристиці Запорізької Січі. Автор значною мірою ідеалізує українське козацтво і Запорізьку Січ. Розглядає їх як однорідну, так би мовити, позакласову спільність... Слід відзначити. Що останніми роками в нашій літературі з`явилось ряд книг (Р.Іваничука, С.Плачинди. І.Білика), для яких характерна ідеалізація патріархальщини. Прикрашаючи минуле, такі автори протиставляють його сучасності. Книга “Україно наша Радянська” не тільки не допомагає розвінчувати подібні явища. А, навпаки, обмежує можливості критики антиісторичних тенденцій у висвітленні минулого українського народу в художніх і наукових виданнях”.
ОтветитьУдалить1.скидалося на те, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР. Виходячи з цього він не мав наміру миритися з привласненою собі росіянами роллю «старшого брата» в Радянському Союзі. Цілком імовірно, що він, підсвідомо чи свідомо, прагнув для України такого ж статусу, який мали Польща, Чехословаччина чи Угорщина, чиї економічні та культурні потреби таки визнавалися Москвою.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.
Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.1972-го Шелеста відкликали з посади, звинувативши в м’якості до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву».
2. Хоч обидва були затятими опонентами, та майбутнє України й Шелест, і Щербицький бачили тільки крізь призму комуністичної ідеології в межах радянської системи. Жоден із них навіть не помислити не міг про незалежність України. І кожен по-своєму був яскравим прикладом того, який жорсткий контроль здійснювала Москва над українським партійним керівництвом .
Комуніст із патріотичним ухилом
І все ж долі цих двох людей наочно демонструють і те, що навіть в умовах радянської політичної системи могли виникати несподівано суперечливі підходи до політики щодо України. Обидва, до речі, народилися в лютому з різницею 10 років: Шелест – 14-го 1908 року, Щербицький – 17-го 1918-го.
Перебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ, що тривало з 1963-го по 1972 рік, було відзначене зростанням національної самосвідомості українців. І на думку дослідників, цей процес був наслідком спроб Шелеста відстоювати українські інтереси в СРСР. Звісно, Шелеста аж ніяк не назвеш прихованим націоналістом. У багатьох аспектах він був куди більш твердим комуністом, ніж його господарі в Москві.
Чимало є свідчень його антизахідницьких позицій: він підтримував вторгнення в Чехословаччину в 1968 р. (з остраху, що реформістська «інфекція» проникне звідти в Україну), ігнорував інтереси західної України, був проти будь-яких послаблень для робітників і, звичайно ж, надавав преференції розвитку важкої промисловості, а не виробництва предметів споживання. Кажуть, така його непохитність у деяких питаннях неабияк дратувала головного керманича СРСР Леоніда Брежнєва.
3. У 1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.
Швидше за все, Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй. Він не вбачав жодних суперечностей у досягненні загальносоюзної мети, модернізації України та збереженні української культури. Шелест також, мабуть, вважав, що найкращий спосіб зміцнення радянської влади – не придушення України, а задоволення її економічних і культурних потреб. Крім того, він вирішив, що його успіхи в управлінні республікою багато в чому будуть залежати від співпраці з українською культурною, науковою та політичною елітою, а це вимагало посиленої уваги до її специфічних потреб.
1.СРСР були стурбовані поведінкою П. Шелестова, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури. Його виступи рясніли закликами до українців берегти своє головне багатство – «прекрасну українську мову».1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй.
2.Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Шелест ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Щербицький залишався при владі протягом більш ніж сімнадцяти років та правління чотирьох різних лідерів КПРС, оскільки він виявився дуже лояльною та корисною для Москви, що намагалася зберегти контроль над стратегічно важливою українською республікою, фігурою. В основі режиму Щербицького лежала логіка "старшого брата", яка дозволяла місцевим елітам зберігати повний контроль над республікою в обмін на їхню непохитну лояльність до "старшого російського брата".
Шелест намагався знайти баланс між захистом інтересів радянської України та демонструванням своєї відданості Москві. Проте він так само боровся проти радянських політик русифікації та денаціоналізації, які проводили "ліберал" Нікіта Хрущов та "консерватор" Леонід Брєжнєв.Шелест виявився більш толерантним до інакомислячих, ніж Щербицький, і це можна пояснити тим, що інакомислення в Україні поєднувало культурні та політичні вимоги, якими Москва була стурбована. Вироки, які виносили українським дисидентам, зазвичай були більш суворими, ніж вироки російським дисидентам. Арешти і чистки 1972-1973 років збіглися з відставкою Шелеста та зростанням впливовості лоялістських угруповань на чолі з Щербицьким.
3.У 1970 р. вийшла книга П.Шелеста «Україна наша Радянська», де поряд з описом досягнень Радянської України він підкреслював історичну автономність її в минулому та прогресивну роль козацтва. Відразу ж книга отримала низку схвальних рецензій. Але в 1972 р. автора зняли з посади секретаря ЦК КПУ за звинуваченнями у «м´якості» до проявів українського націоналізму та потуранні економічному «місництву» і перевели до Москви на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР.
У 1973 р. розгортається розгромна критика книги з шаблонними звинуваченнями в «націоналізмі», і Шелест подав заяву про вихід на пенсію. За радянською традицією книжку вилучили з бібліотек і знищили. Самого автора на роботу не брали, доки не вклонився Брежнєву.
Роль дисидентського руху в Україні надзвичайно велика, бо
ОтветитьУдалитьзавдяки цим людям відродилась українська незалежність. Вони дебютували у 60-х роках, а результат
їхньої роботи було видно наприкінці 80-х. З одного боку, вони не могли багато зробити, а з другого, зробили багато. Вони переформатували
Україну. Це була правдива опозиція. Саме шістдесятники-дисиденти наблизили незалежність України.
П. Шелест хотів автономії це була його головна ціль.Він багато зробив для України і її народу - підтримував українських діячів, захищав українську мову і зробив заповідник на острові Хортиця.
ОтветитьУдалитьПолітика П. Шелеста не влаштовувала керівництво СССР. Його політика була направлена на українізація і на автономію.
ОтветитьУдалитьШелест прагнув зробити Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
ОтветитьУдалитьЩербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами
Так,Шелест був прихильником автономії України(бо це не повна свобода дій,а лише відокремлення),тобто Україна не зникала з контролю з сторони Москви. Шелест був комуністом,підтримував українську мову та культуру,але забороняв дисиденство у країні! Тому я вважаю,що Шелест був прихильником Автономії України!
ОтветитьУдалитьПриводом для зміщення Шелеста з посади,стало надмірна любов до своеї країни..Оскільки політика Шелеста була націлена на Україну,автономію,що надмірно не влаштовувало та не входило до планів Московського керівництва.
ОтветитьУдалитьШелест- український комуніст,патріот своеї країни,намагався зробити життя свого народа та своеї країни краще та за це був усунений з посади. Підтримував автономію країни.
ОтветитьУдалитьЩербицький- людина за Кремля.. Він не був особливим прихильником держави у якій народився та був керівником..
Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
ОтветитьУдалить1.П. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Це пояснюється наступними його діями:
ОтветитьУдалитьУкраїнський керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, і до засад рівноправності народів СРСР;
Основною турботою Шелеста були економічні інтереси України;
Шелест був прихильником того,щоб Україна була відокремлена,хоч вона і не зникала с контролю Москви;
Шелест був комуністом,підтримував українську мову та культуру,але забороняв дисиденство у країні;
Політика щодо УРСР була достатньо м'якою;
Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка;
Став ініціатором запровадження Шевченківської премії;
ініціював створення заповідника на острові Хортиця;
Захищав українську мову.
Це все стверджує на те, що П.Шелест,був сильним патріотом своєї України,та був справжнім прихильником ідеї широкої автономії.Щодо автономії можна бути впевненим,але не варто плутати автономію з незалежністю,ні про яку незалежність взагалі не йдеться.(Кирилл Склончак)
2.Політика щодо УРСР зі сторони Шелеста була дуже сувора та м’яка,йшла на перекір Москві.На мою думку приводом до зміщення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стало те ,що в 1972 Л.Брежнєв вирішив увести у члени Політбюро ЦК КПРС В.Щербицького.А вже в 1973 Шелест був виведений зі складу Політбюро ЦК КПСС «за станом здоров’я» і відправлений на пенсію, хоча у складі Політбюро він був найміцнішою людиною.А також його стиль політики.(Кирилл Склончак)
ОтветитьУдалить1) Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР , значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму.Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури.Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне.
ОтветитьУдалитьЩербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Щербицький намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». На догоду своїм господарям він добряче нащербив українську історію, культуру, навіть самобутній архітектурний ансамбль вічного міста — Києва. Перед судом української історії В. Щербицький повинен відповідати не лише за жертви і наслідки атомного, але й духовного Чорнобиля.
2) «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй.
1) Можна утверджать, що Петро Шелест был поклонником идеї широко автономии УРСР. Ну можна сказать что Петр поддерживал развитие искусства и поддерживал политику . Петр не всегда поддерживал Украину как державу. Потому что можна сказать про автономию УРСР как независимость вообще не нету.
ОтветитьУдалить2)На цю посаду він прийшов саме на хвилі "повоєнної українізації " держапарату Української РСР,а тому йому вдалося відтоювати економічні інтереси перед республікою перед вищим керівництвом СРСР.У культурній политиці Шелест відстоював також націолістичний напрям ,хоча і був занятим противником десиденства. Він виступав на захист украхнської мови в школах,газетах,книжках.Окрім того, сам Шелест виступав і проти звинувачень у націоналізмі окремих українських діячів мистецтва , у тому числі і І.Дзюби за його "Інтернаціолізм чи русификація?". Все це призвело до посилення національих настроїв в республіці,що звичайно ж, не могло подобатись керівництву у Москві. В результаті,10 травня 1972 р. він позбувся посади,а його звільнив Брежнєв трактував як надмірну самостійність у вирішенні запитань та у "місництві та проявах націоналізму".У квітні 1973 р.його відправили на пенсію і до розпаду СРСР його тримали під постійним негласним нагядом .
ОтветитьУдалить3)Книга П. Шелеста ніякої критики недоліків існуючої системи (у чому звинувачували автора) не містила, але в ній ставилося питання про необхідність посилення уваги до української історії та культури. Цього було достатньо, щоб після усунення П. Шелеста від керівництва УРСР (1972)
ОтветитьУдалитьХарактеристика при владі Шелеста та Щербицького.
ОтветитьУдалитьШелест прагнув трактувати Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, також і серед партапарату, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
Щербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами.
1)На мою думку так,тем паче ми можемо цілком стверджувати це,тому що Петро Шелест був прихильником та повністю піддержував ідеї щодо широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою в свїй мірі. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів Наприклад: С. Параджанова і Ю. Іллєнка. Він був ініціатором запровадження Шевченківської премії, також ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову – зробив свій великий внесок! Але є факти, які змушують нажаль стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну держа
ОтветитьУдалить2)Саме через те, що у квітні 1973 р. Шелест був виведений зі складу Політбюро ЦК КПСС «за станом здоров’я» і відправлений на пенсію, хоча у складі Політбюро він був найміцнішою людиною. Наближення «політичної смерті» П.Шелест помітив ще у 1972 р., коли Л.Брежнєв вирішив увести у члени Політбюро ЦК КПРС В.Щербицького. навідь якщо його усунули не із-за Брежнева, то його політика не була такою, якою її не хотіли бачили у Москві. Вона була не дуже сувора та м’яка.ву - Україну.
1)
ОтветитьУдалитьВ його промовах лунали заклики «як найдорожчий скарб» берегти «прекрасну українську мову». В 1965 р. український міністр вищої освіти й близький прихильник Шелеста Юрій Даденков закликав розширити вживання української мови в університетах та інститутах [5]. А в 1970 р. у своїй книзі «Україно наша Радянська» Петро Шелест поряд із описом вражаючих досягнень радянської України прямо чи завуальовано підкреслював історичну автономність України, прогресивну роль козацтва. Ми ще повернемося до цієї книги, але перед Тим поставимо собі ще одне риторичне запитання:
Чи міг Шелест — інженер за освітою — написати таку книгу?
Існує версія, що Петро Юхимович захистив від звинувачення в націоналізмі окремих українських діячів культури (зокрема О.Гончара, І.Дзюбу). Хоча сьогодні виглядає щонайменше абсурдним захищати від звинувачень у любові до своєї Батьківщини. Деякі західні дослідники (Я.Пеленський, М.Саварин, І.Лисяк-Рудницький) вважали, що поява книги Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» була інспірована самим Шелестом і відбивала його погляд та позицію українського радянського керівництва — припущення, яке, однак, не знайшло документального підтвердження. Не приписує собі такої «заслуги» і Шелест у своїх щоденниках, який мав
особисту розмову із Дзюбою. Більше того, Петро Юхимович визнає свою причетність до організації цькування автора книги «Інтернаціоналізм чи русифікація?», факт узгодження з Москвою його арешту. Саму книгу він зневажливо називає «писаниною», навколо якої «розжигается антисоветизм, искажается наша национальная политика» [3, с. 505]. Мабуть, все-таки є якась закономірність у тому, що праця самого П.Шелеста, І.Дзюби, а також славнозвісний та резонансний роман «Собор» О. Гончара з’явилися майже одночасно. Оче видно, це також певною мірою спричинилося до міфологічної українізації діяльності Петра Шелеста.
2)
ОтветитьУдалитьЗ іншого боку, Шелест прийшов до влади на хвилі повоєнної хрущовської «українізації» партійного та державного апарату в УРСР і підвищення ролі української партійної еліти в керівництві СРСР. Наприклад, його попередник Микола Підгорний спочатку став секретарем ЦК КПРС, а згодом 12 років (до 1977 р.) обіймав посаду Голови Президії Верховної Ради СРСР: де – юре — першої, а де-факто — другої людини в державі. Ще до М.Підгорного на другому щаблі у ЦК КПРС опинився Олексій Кириченко, який з 1953 до 1957 р. був 1 – м секретарем ЦК КПУ (першим етнічним українцем на цій посаді). Зрештою, з другої половини 50-х років на високих посадах у Москві перебував Леонід Брєжнєв із Дніпропетровська, який тривалий час уважав себе українцем, а в 1964 р. став Першим (Генеральним) секретарем ЦК КПРС.
Час перебування П.Шелеста на посту першого секретаря ЦК КПУ став періодом найвищого піднесення автономного курсу повоєнного українського керівництва. Тут доречним буде й таке риторичне запитання: а може, П.Шелест, зважаючи на свій владний характер, хотів для себе більших повноважень? Але в будь – якому разі Шелест намагався відстоювати економічні інтереси України перед московським центром, виступав за надання Україні більших прав у внутрішній та зовнішній економічній політиці. Він вимагав для України більшої ролі в процесі економічногопланування в Радянському Союзі й не захоплювався планами економічного розвитку Сибіру, який означав зменшення інвестицій в Україну. Коли група українських економістів навела йому дані про те, що в економічних стосунках із Радянським Союзом в цілому Україну обраховують, Шелест став активним прибічником принципу паритету, за яким Україна мала б діставати від СРСР фонди, товари й послуги, що дорівнювали б вартості її внеску в СРСР. Він пишався тим, що Україна з відсталого аграрного краю перетворилась на сучасну індустріальну державу з передовою промисловістю й технологією. Правдоподібно, що його непоступливість у тих чи інших питаннях завдавала клопоти московській верхівці.
2.У Шелеста та Щербицького, окрім спільного зодіакального знаку Водолія, були разючі відмінності в усьому – характері, стилю, темпераменті, внутрішній відвазі та рішучості. У другій половині 60-х – на початку 70-х років історична проблема для Шелеста полягала в тому, що народився, виріс і керував він на Харківщині. Його директорська біографія далі за Ленінград не виходила, а завершилася багаторічною політичною ізоляцією на дачі під Москвою (лише через кілька років після смерті домовину з тілом Шелеста перепоховали на Байковому кладовищі в Києві, на церемонії були присутні Леонід Кравчук і Валентина Шевченко).
ОтветитьУдалитьЩербицький виявився справжнім пестуном номенклатурного режиму. Він народився і виріс на Дніпропетровщині, закінчив Хіміко-технологічний інститут у Дніпропетровську, пройшов перші партійні щаблі в Дніпродзержинську та Дніпропетровську.
На долю Шелеста як першого секретаря ЦК Компартії України випали принаймні дві події, яким він певним чином міг зашкодити – усунення Хрущова (в якому брав безпосередню участь) і введення військ Варшавського договору в Чехословаччину (Шелест відповідав за просування радянських танків через карпатські перевали). Згодом як персональний пенсіонер союзного значення він каявся принаймні за участь у заколоті проти Хрущова.
І лише однієї події вистачило, щоб зламати і підвести риску під 17-річною епохою Щербицького – вибуху Чорнобиля. Після нього Щербицький втратив рівновагу психологічно та фізично, мав психологічні зриви і носив у собі почуття провини до останнього дня. 16 лютого 1990 року, за день до своїх уродин, він застрелився.
Своєму кар’єрному росту Шелест багато в чому завдячував Хрущову. Щербицький мав чималі підстави зненавидіти і Хрущова, і Шелеста. У 1963 році, коли перший секретар ЦК Компартії України Микола Підгорний перебирався в Москву, тодішній голова Ради Міністрів республіки Володимир Щербицький розглядався як його наступник. Однак за місяць до переведення Підгорного у Кремль, у червні 1963 року, Щербицького зняли зі посади і призначили першим секретарем Дніпропетровського (промислового) обкому КПУ. Це було перше і останнє політичне заслання для Щербицького, яке протривало недовго – до жовтня 1965 року, коли за протекцією Леоніда Брежнєва він повернувся у крісло республіканського прем’єр-міністра. Однак тоді, у 1963-му, Щербицький став собі на граблі, висловившись негативно щодо управлінської реформи Хрущова, яка базувалася на тому, щоб промисловими підприємствами управляли місцеві органи (раднаргоспи), а не галузеві міністерства із Москви (їх розпускали). Такий удар по кремлівській бюрократії підсилював місцеву ініціативу і, відповідно, місцеву номенклатуру, проте експеримент було скасовано невдовзі після усунення Хрущова.
3_)
ОтветитьУдалитьЛінія Шелеста на проведення автономного курсу, природно, дратувала московських партійних лідерів. Характерним підтвердженням цьому може бути фрагмент спогадів П.Шелеста про його розмову з секретарями ЦК КПРС Сусловим і Демічевим.
… Суслов: «А взагалі я повинен сказати вам, що на Україні далеко не все гаразд, — вся Україна говорить українською мовою!»
Я а ж осторопів: «А що, вона має — турецькою розмовляти, чи як?» Тут підключився Демічев, секретар ЦК КПРС: «І взагалі там, у Шелеста, українізацією займаються»
Знову не витримую: «Де в Шелеста? Як українізацією? Ніякою українізацією не займаються. Є й російські школи, є й українські — на великий жаль, українських шкіл меншає».
Демічев: «А Шевченко в них — кумир». І на Суслова дивиться. Суслов: «І потім у вас вивіски українською мовою. Що це таке? Взагалі там, у вас на Україні, чимало проявів націоналізму».
Я оторопів.
«У чому, Михайле Андрійовичу, прояви націоналізму? Це ж звичайні сталінські ярлики!» А Демічев так незворушно: «А в тому, що багато говорять українською мовою, і в тому, що Шевченка надмірно шанують» [14, с. 141].
А націоналізм полягав у тому, що П.Шелест «… опирався суцільному впровадженню російської мови у школах і вузах, збирався будувати під відкритим небом музей українського козацтва на Хортиці, опублікував книжку «Україно наша Радянська», абревіатуру якої УНР прочитали як Українська Народна Республіка, а це вже замаскована петлюрівщина», — саркастично резюмує публіцист Г.Єжелов [14, с. 141]. А ось науковець М.Мушинка однозначно стверджує, що «це всуціль комуністична книжка, яка не відповідає навіть найелементарнішим вимогам, не те що наукового, а й навіть популярного видання… В основу її ліг 26-томник «Історії міст і сіл Української РСР» (Київ, 1968–1974), відомий Шелесту ше в рукописах… Деякі географічні описи майже дослівно взяті з праць Степана Рудницького, розстріляного в 1937 р., історичні — з «Історії України – Руси» М.Грушевського. Можна не сумніватися, що книжку писав не Шелест, а його анонімні помічники» [13, с. 139]. Додати до цього можна лише те, що «анонімні помічники» без сумніву дослухались до його побажань, а перед видруком він її таки читав і правив.
1.СРСР були стурбовані поведінкою П. Шелестова, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури. Його виступи рясніли закликами до українців берегти своє головне багатство – «прекрасну українську мову».1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй.
2.Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Шелест ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Щербицький залишався при владі протягом більш ніж сімнадцяти років та правління чотирьох різних лідерів КПРС, оскільки він виявився дуже лояльною та корисною для Москви, що намагалася зберегти контроль над стратегічно важливою українською республікою, фігурою. В основі режиму Щербицького лежала логіка "старшого брата", яка дозволяла місцевим елітам зберігати повний контроль над республікою в обмін на їхню непохитну лояльність до "старшого російського брата".
Шелест намагався знайти баланс між захистом інтересів радянської України та демонструванням своєї відданості Москві. Проте він так само боровся проти радянських політик русифікації та денаціоналізації, які проводили "ліберал" Нікіта Хрущов та "консерватор" Леонід Брєжнєв.Шелест виявився більш толерантним до інакомислячих, ніж Щербицький, і це можна пояснити тим, що інакомислення в Україні поєднувало культурні та політичні вимоги, якими Москва була стурбована. Вироки, які виносили українським дисидентам, зазвичай були більш суворими, ніж вироки російським дисидентам. Арешти і чистки 1972-1973 років збіглися з відставкою Шелеста та зростанням впливовості лоялістських угруповань на чолі з Щербицьким.
3.У 1970 р. вийшла книга П.Шелеста «Україна наша Радянська», де поряд з описом досягнень Радянської України він підкреслював історичну автономність її в минулому та прогресивну роль козацтва. Відразу ж книга отримала низку схвальних рецензій. Але в 1972 р. автора зняли з посади секретаря ЦК КПУ за звинуваченнями у «м´якості» до проявів українського націоналізму та потуранні економічному «місництву» і перевели до Москви на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР.
У 1973 р. розгортається розгромна критика книги з шаблонними звинуваченнями в «націоналізмі», і Шелест подав заяву про вихід на пенсію. За радянською традицією книжку вилучили з бібліотек і знищили. Самого автора на роботу не брали, доки не вклонився Брежнєву.
Шелест прагнув зробити Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
ОтветитьУдалитьЩербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації
1) Так, здебільшого можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2)Порівняльна характеристика двох партійних діячів Шелеста та Щербицького:
Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Шелест ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Щербицький залишався при владі протягом більш ніж сімнадцяти років та правління чотирьох різних лідерів КПРС, оскільки він виявився дуже лояльною та корисною для Москви, що намагалася зберегти контроль над стратегічно важливою українською республікою, фігурою. В основі режиму Щербицького лежала логіка "старшого брата", яка дозволяла місцевим елітам зберігати повний контроль над республікою в обмін на їхню непохитну лояльність до "старшого російського брата".
Шелест намагався знайти баланс між захистом інтересів радянської України та демонструванням своєї відданості Москві. Проте він так само боровся проти радянських політик русифікації та денаціоналізації, які проводили "ліберал" Нікіта Хрущов та "консерватор" Леонід Брєжнєв.Шелест виявився більш толерантним до інакомислячих, ніж Щербицький, і це можна пояснити тим, що інакомислення в Україні поєднувало культурні та політичні вимоги, якими Москва була стурбована. Вироки, які виносили українським дисидентам, зазвичай були більш суворими, ніж вироки російським дисидентам. Арешти і чистки 1972-1973 років збіглися з відставкою Шелеста та зростанням впливовості лоялістських угруповань на чолі з Щербицьким.
Україна в період загострення кризи радянської системи
ОтветитьУдалить(середина 60-х — початок 80-х років)
Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні
Жовтневий (1964 р.) пленум ЦК КПРС усунув від влади генсека М. Хрущова, вищі партійні й державні посади перейшли до Л. Брежнєва. Період хрущовської «відлиги» змінився періодом «застою».
У 60–80-х рр. створена за ленінсько-сталінською моделлю радянська система досягла найвищої точки свого розвитку. Прийнята в 1961 р. програма КПРС передбачала досягнення в найближчі 20 років основної мети партії — побудови комунізму. Однак незабаром з’ясувалося, що побудувати суспільство за принципом «від кожного по здібностях — кожному за потребами» неможливо. Таким чином, зазнала краху ідея, для досягнення якої були витрачені колосальні зусилля комуністичної партії й народу, принесені неймовірні жертви.
Недосяжність мети призвела до втрати значною частиною населення віри в комуністичні ідеали. На цьому тлі ідея «розвинутого соціалізму» як тривалого етапу, що повинен був передувати комунізму, була лише спробою партійної номенклатури дезорієнтувати суспільство. Та й сама номенклатура, особливо наприкінці 70-х — на початку 80-х років, була деморалізована, а її лідери, головним чином люди похилого віку, не зовсім чітко уявляли собі стан справ у країні й перспективи її розвитку, схиляючись до сталінської моделі управління державою із заміною масових репресій на вибіркові проти небезпечних ворогів режиму (так званий «неосталінізм»).
Українська РСР продовжувала залишатися складовою частиною СРСР. У цей період зросло всевладдя союзних відомств в Україні, у першу чергу економічне.
Формально влада в республіці належала радам народних депутатів, а фактично — була в руках комуністичної партії. Компартія України була невід’ємною складовою частиною КПРС, знаходячись у фарватері її політики. Навіть боязкі спроби П. Шелеста — першого секретаря ЦК КПУ в 1968–1972 рр. — розширити права республіки, стримати русифікацію зустріли рішучий опір центру. Шелест був знятий зі своєї посади. В. Щербицький, що займав посаду першого секретаря ЦК КПУ в 1972–1989 рр., мав яскраво виражену промосковську орієнтацію і спрямовував республіку в русло «братерської дружби народів СРСР». Саме в роки його перебування при владі прискорився процес формування номенклатури, що відбувався на основі особистої відданості й орієнтації на безумовне виконання в Україні вказівок центру.
У політичному курсі, у порівнянні з періодом хрущовської «відлиги», спостерігалися процес згортання окремих демократичних завоювань і наступ неосталінізму.
Перші роки правління Брежнєва у Москві супроводжувалися посиленням автономного курсу українського керівництва. Це посилення було пов’язано з фігурою нового першого (з липня 1963 р.) секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста. Шелест ніколи не погоджувався з тим, що Україна є радянська колонія (цю тезу йому доводилося вислуховувати від українських інтелігентів). Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”.
ОтветитьУдалить1972 р. відкрив новий період у післявоєнній історії України. У січні 1972 р. радянські спецслужби провели масові політичні арешти. Переслідування охопили різні верстви українського суспільства, включаючи керівництво КПУ та його першого секретаря ЦК. На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПРС Шелест був звільнений з посади першого секретаря ЦК КПУ.На початку 1973 р., у журналі “Комуніст України”, появилася редакційна стаття “Про серйозні недоліки і помилки однієї книжки”. У статті критикувалася книжка Шелеста “Україна наша радянська”. Його звинувачували у цілому ряді “ідеологічних помилок”Критики особливо обурювалися його “ідеалізацією” минулого України та обстоюванням самобутності УРСР.
1 - СРСР були стурбовані поведінкою П. Шелестова, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури. Його виступи рясніли закликами до українців берегти своє головне багатство – «прекрасну українську мову».1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй. Він не вбачав жодних суперечностей у досягненні загальносоюзної мети, модернізації України та збереженні української культури. Шелест також, мабуть, вважав, що найкращий спосіб зміцнення радянської влади – не придушення України, а задоволення її економічних і культурних потреб. Крім того, він вирішив, що його успіхи в управлінні республікою багато в чому будуть залежати від співпраці з українською культурною, науковою та політичною елітою, а це вимагало посиленої уваги до її специфічних потреб.
2- Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
1)На мою думку так,тим паче ми можемо цілком стверджувати це,тому що Петро Шелест був прихильником та повністю піддержував ідеї щодо широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою в свїй мірі. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів Наприклад: С. Параджанова і Ю. Іллєнка. Він був ініціатором запровадження Шевченківської премії, також ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову – зробив свій великий внесок! Але є факти, які змушують нажаль стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну держа
ОтветитьУдалить2)Саме через те, що у квітні 1973 р. Шелест був виведений зі складу Політбюро ЦК КПСС «за станом здоров’я» і відправлений на пенсію, хоча у складі Політбюро він був найміцнішою людиною. Наближення «політичної смерті» П.Шелест помітив ще у 1972 р., коли Л.Брежнєв вирішив увести у члени Політбюро ЦК КПРС В.Щербицького. навідь якщо його усунули не із-за Брежнева, то його політика не була такою, якою її не хотіли бачили у Москві. Вона була не дуже сувора та м’яка.ву - Україну.
1)На мою думку так,тим паче ми можемо цілком стверджувати це,тому що Петро Шелест був прихильником та повністю піддержував ідеї щодо широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою в свїй мірі. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів Наприклад: С. Параджанова і Ю. Іллєнка. Він був ініціатором запровадження Шевченківської премії, також ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову – зробив свій великий внесок! Але є факти, які змушують нажаль стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну держа
ОтветитьУдалить2)Саме через те, що у квітні 1973 р. Шелест був виведений зі складу Політбюро ЦК КПСС «за станом здоров’я» і відправлений на пенсію, хоча у складі Політбюро він був найміцнішою людиною. Наближення «політичної смерті» П.Шелест помітив ще у 1972 р., коли Л.Брежнєв вирішив увести у члени Політбюро ЦК КПРС В.Щербицького. навідь якщо його усунули не із-за Брежнева, то його політика не була такою, якою її не хотіли бачили у Москві. Вона була не дуже сувора та м’яка.ву - Україну.
1) Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР , значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму.Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури.Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне. Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Щербицький намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». На догоду своїм господарям він добряче нащербив українську історію, культуру, навіть самобутній архітектурний ансамбль вічного міста — Києва. Перед судом української історії В. Щербицький повинен відповідати не лише за жертви і наслідки атомного, але й духовного Чорнобиля.
ОтветитьУдалитьШелест прагнув зробити Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
ОтветитьУдалитьШелест прагнув зробити Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
ОтветитьУдалитьТак, Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР.Він намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР,критикував центральні управлінські структури,брав активну участь у змові проти Микити Хрущова,підтримував і сприяв придушенню Празької весни 1968р.,став ініціатором запровадження Шевченківської премії, захищав українську мову.Діяльність Шелеста йшла врозріз з політикою Московського керівництва.Це і стало приводом до зміщення Шелеста з посади першого серетаря ЦК КПУ.Його було переведено до Москви.
ОтветитьУдалитьНа думку фахівців, книга П.Шелеста "Україно наша Радянська" була звичайна пропагандистська агітка, але з незначними екскурсами в напівзабуту за післявоєнний період українську історію. Особливо схвильовано і з великою теплотою перший секретар ЦК Компартії України розповідав про славне козацьке минуле українського народу. Наголошуючи, що сам він козацького походження, П.Шелест підкреслював, що запорозькі козаки були героїчними захисниками українського народу, за що й вкрили себе невмирущою славою.
ОтветитьУдалитьВідгуки про книгу загалом були погані.Казали,що у книзі наявні серйозні методологічні,ідейні помилки і істотні недоліки.Відмічали,що книга була опублікована без відома ЦК КПСС і ЦК КП України.Потребували вилучити цю книгу із бібліотечних фондів республіки.
Авжеж,Петро Шелест був палким прихильником реформ М. Хрущова і радо зустрів хрущовську «відлигу», багато уваги приділяв проведенню економічної реформи в Україні, концентруючи зусилля на удосконаленні економічного планування, управління промисловістю. Він намагався продовжити реформи і після того, як союзне керівництво уже, практично їх згорнуло. Шелест захищав мовні і культурні права українців, сам користувався українською мовою при офіційному спілкуванні. Відстоював права України як союзної республіки в складі радянської федерації, вважав, що Україна повинна отримувати від інших республік фонди, товари та послуги, які б дорівнювали її внеску до загальносоюзного фонду. Був палким патріотом, який намагався зберегти українські традиції в тогочасних умовах.
ОтветитьУдалитьП. Шелеста звинувачували в порушенні «ленінських принципів конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ», «ідеалізації історичного минулого України», в «патріархальщині», в «підтримці українського націоналізму». На травневому (1972 року) пленумі ЦК КПУ він був звільнений з посади Першого секретаря у зв'язку з переведенням на іншу роботу: його призначили заступником голови Ради Міністрів СРСР.
Після того як Шелест опублікував книгу "Україно наша Радянська", спочатку книга отримала схвальні відгуки рецензентів. Однак пізніше, після завершення другої хвилі арештів дисидентів навесні 1972 р., усе обернулося проти Шелеста, який недооцінив небезпечність для “місцевих партфункціонерів”, одним з яких він був з погляду Москви, виступати за збереження і розвиток національних культур.
ОтветитьУдалитьЧи можна стверджувати, що П. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР?Що стало приводом до зміщення П. Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ?
ОтветитьУдалитьНа мою думку,перебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ, що тривало з 1963-го по 1972 рік,показала двобічність П.Шелеста.З першого погляду Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР,бо саме за його період відзначене зростанням національної самосвідомості українців. І на думку дослідників, цей процес був наслідком спроб Шелеста відстоювати українські інтереси в СРСР. Звісно,але Шелеста аж ніяк не назвеш прихованим націоналістом. У багатьох аспектах він був куди більш твердим комуністом, ніж його господарі в Москві.
Чимало є свідчень його антизахідницьких позицій: він підтримував вторгнення в Чехословаччину в 1968 р. (з остраху, що реформістська «інфекція» проникне звідти в Україну), ігнорував інтереси західної України, був проти будь-яких послаблень для робітників і, звичайно ж, надавав преференції розвитку важкої промисловості, а не виробництва предметів споживання. Кажуть, така його непохитність у деяких питаннях неабияк дратувала головного керманича СРСР Леоніда Брежнєва.
Приводом до зміщення П.Шелеста в травні 1972-го стали, звинувачення в м’якості до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву».
Які відгуки отримала гнига П.Шелеста "Україно наша радянська"?
ОтветитьУдалитьКнигу "Україно наша радянська». П. Шелест опублікував у 1970 р. 150-тисячним накладом. З гордістю розповідаючи про успіхи, яких досягла Україна в радянський період у розвитку промисловості та передових технологій, автор писав про неї як про республіку з самобутньою історією і культурою, підкреслював прогресивну роль козацтва. У принципі, це жодним чином не суперечило ідеологічним установкам КПРС на розквіт націй, і спочатку книга отримала схвальні відгуки рецензентів. Але в 1972 р. автора зняли з посади секретаря ЦК КПУ за звинуваченнями у «м´якості» до проявів українського націоналізму та потуранні економічному «місництву» і перевели до Москви на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР.
Варто зазначити, що постать П.Шелеста в українській історії досить неоднозначна і суперечлива.З одного боку, він був яскравим представником сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися у складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість новому керівництву дали змогу П.Шелесту досить тривалий період часу (з 1963 по 1972 рр.) утримуватись на найвищому шаблі республіканської компартійної ієрархії.Належав до числа консерваторів, найбільш послідовних противників процесів десталінізації.З іншого боку, П.Шелест здобув імідж поміркованого поборника національних інтересів українського народу. Він лояльно ставився до політики українізації, рішуче виступав на захист української мови й культури.
ОтветитьУдалитьЗокрема, П.Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова в межах республіки стала мовою діловодства. У 60-і роки три чверті керівних посад у республіканському партійно-радянському апараті зайняли українці. Тому я вважаю, що Шелеста можна назвати прихильником ідеї широкої автономіі УРСР.
Україна наша радянська, чи початок кінця для Шелеста.
ОтветитьУдалитьОсобливо схвильовано і з великою теплотою перший секретар ЦК Компартії України Шелест розповідав про славне козацьке минуле українського народу. Наголошуючи, що сам він козацького походження, П.Шелест підкреслював, що запорозькі козаки були героїчними захисниками українського народу, за що й вкрили себе невмирущою славою.Незабаром за дорученням М.Суслова в Академії Наук УРСР було підготовлено розгромну рецензію па книгу П.Шелеста «Україна наша Радянська», в якій автор уже прямо звинувачувався в українському націоналізмі. У квітні 1973 р. цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги».Брутальна критика, що містилася в ній, змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров’я. Це повідомлення викликало численні посмішки членів ЦК КПРС, які могли тільки позаздрити міцному козацькому здоров'ю П. Шелеста.
Україна наша радянська, чи початок кінця для Шелеста.
ОтветитьУдалитьОсобливо схвильовано і з великою теплотою перший секретар ЦК Компартії України Шелест розповідав про славне козацьке минуле українського народу. Наголошуючи, що сам він козацького походження, П.Шелест підкреслював, що запорозькі козаки були героїчними захисниками українського народу, за що й вкрили себе невмирущою славою.Незабаром за дорученням М.Суслова в Академії Наук УРСР було підготовлено розгромну рецензію па книгу П.Шелеста «Україна наша Радянська», в якій автор уже прямо звинувачувався в українському націоналізмі. У квітні 1973 р. цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги».Брутальна критика, що містилася в ній, змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров’я. Це повідомлення викликало численні посмішки членів ЦК КПРС, які могли тільки позаздрити міцному козацькому здоров'ю П. Шелеста.
Варто зазначити, що постать П.Шелеста в українській історії досить неоднозначна і суперечлива.З одного боку, він був яскравим представником сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися у складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість новому керівництву дали змогу П.Шелесту досить тривалий період часу (з 1963 по 1972 рр.) утримуватись на найвищому шаблі республіканської компартійної ієрархії.Належав до числа консерваторів, найбільш послідовних противників процесів десталінізації.З іншого боку, П.Шелест здобув імідж поміркованого поборника національних інтересів українського народу. Він лояльно ставився до політики українізації, рішуче виступав на захист української мови й культури.
ОтветитьУдалитьЗокрема, П.Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова в межах республіки стала мовою діловодства. У 60-і роки три чверті керівних посад у республіканському партійно-радянському апараті зайняли українці. Тому я вважаю, що Шелеста можна назвати прихильником ідеї широкої автономіі УРСР.
Книгу «Україно наша радянська». П. Шелест опублікував цю у 1970 році 150-тисячним накладом. З гордістю розповідаючи про успіхи, яких досягла Україна в радянський період у розвитку промисловості та передових технологій, автор писав про неї як про республіку з самобутньою історією і культурою, підкреслював прогресивну роль козацтва. У принципі, це жодним чином не суперечило ідеологічним установкам КПРС на розквіт націй, і спочатку книга отримала схвальні відгуки рецензентів. Однак пізніше, після завершення другої хвилі арештів дисидентів навесні 1972 р., усе обернулося проти Шелеста, який недооцінив небезпечність для “місцевих партфункціонерів”, одним з яких він був з погляду Москви, виступати за збереження і розвиток національних культур.
ОтветитьУдалить1.Під час перебування П. Шелеста на посту першого секретаря ЦК КПУ звучала лиш ідеї широкої автономії УРСР. Шелест був прихильником того,щоб Україна була відокремлена,хоч вона не повинна зникнути з пiд контролю Москви; Шелест був комуністом,але підтримував українську мову та культуру.Політика щодо УРСР була достатньо м'якою;Петро Шелест підтримав розвиток й українського національного мистецтва, підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка;Став ініціатором запровадження Шевченківської премії;Це все стверджує на те, що П.Шелест,був сильним патріотом своєї України,та був справжнім прихильником ідеї широкої автономії
ОтветитьУдалитьШелест прагнув зробити Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
ОтветитьУдалитьЩербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами
1.Так, я вважаю, що можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й.Сталіна. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2. Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
3. Порівняльна характеристика Шелеста і Щербицького:
Шелест і Щербицький є різними за характером, стилем, управлінським підходом і національними пріоритетами моделі. Ці особистості хоч і представляли єдину систему партійної номенклатури, однак орієнтувалися на відмінні трактування моделей, що виходили з Кремля: Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”
4. Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
1.Так, я вважаю, що можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й.Сталіна. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2. Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
3. Порівняльна характеристика Шелеста і Щербицького:
Шелест і Щербицький є різними за характером, стилем, управлінським підходом і національними пріоритетами моделі. Ці особистості хоч і представляли єдину систему партійної номенклатури, однак орієнтувалися на відмінні трактування моделей, що виходили з Кремля: Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”
4. Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
1)СРСР були стурбовані поведінкою П. Шелестова, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури. Його виступи рясніли закликами до українців берегти своє головне багатство – «прекрасну українську мову».1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй. Він не вбачав жодних суперечностей у досягненні загальносоюзної мети, модернізації України та збереженні української культури. Шелест також, мабуть, вважав, що найкращий спосіб зміцнення радянської влади – не придушення України, а задоволення її економічних і культурних потреб. Крім того, він вирішив, що його успіхи в управлінні республікою багато в чому будуть залежати від співпраці з українською культурною, науковою та політичною елітою, а це вимагало посиленої уваги до її специфічних потреб.
Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР,ця політика заважала Москві,не співпадала з їх політикою та була занадто м*якою.
Книгу "Україно наша радянська». П. Шелест опублікував у 1970 р. 150-тисячним накладом. З гордістю розповідаючи про успіхи, яких досягла Україна в радянський період у розвитку промисловості та передових технологій, автор писав про неї як про республіку з самобутньою історією і культурою, підкреслював прогресивну роль козацтва. У принципі, це жодним чином не суперечило ідеологічним установкам КПРС на розквіт націй, і спочатку книга отримала схвальні відгуки рецензентів. Але в 1972 р. автора зняли з посади секретаря ЦК КПУ за звинуваченнями у «м´якості» до проявів українського націоналізму та потуранні економічному «місництву» і перевели до Москви на посаду заступника голови Ради Міністрів СРСР.
Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР , значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму.Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури.Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне. Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Щербицький намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». На догоду своїм господарям він добряче нащербив українську історію, культуру, навіть самобутній архітектурний ансамбль вічного міста — Києва. Перед судом української історії В. Щербицький повинен відповідати не лише за жертви і наслідки атомного, але й духовного Чорнобиля.
ОтветитьУдалить1)Я думаю що так,тем паче ми можемо цілком стверджувати це,тому що Петро Шелест був прихильником та повністю піддержував ідеї щодо широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою в свїй мірі. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів Наприклад: С. Параджанова і Ю. Іллєнка. Він був ініціатором запровадження Шевченківської премії, також ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову – зробив свій великий внесок! Але є факти, які змушують нажаль стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу,він хотів саме автономію,часткову незалежність,дивлячись на весь його внесок в державу,він був прихильником саме автономії!
ОтветитьУдалить2) Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР,ця політика заважала Москві,не співпадала з їх політикою та була занадто м*якою.Порівняльна характеристика двох партійних діячів Шелеста та Щербицького:
Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні та баченні на мою думку до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР,а Шелест навпаки ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова.Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”.Щербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити».
Этот комментарий был удален автором.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.Також Шелест захищав права українців у царині мови і культури.
ОтветитьУдалитьЩербицький - «західний менеджер». Сприймав СРСР на зразок величезної корпорації галузевих заводів, і якщо ними успішно(тобто задовольняючи бажання в Кремлі) управляти, то можна знестися на верхівку структури правління корпорації. Намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». Проблема пов’язана з такою ментальністю менеджера корпорації, яку можна вважати модерною формою колишнього «малоросійства», полягає в тому, що її носії часто забувають про те, що вони мають справу не лише з адміністративними та соціально-економічними величинами, а й з народами.
1.Так, я вважаю, що можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й.Сталіна. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2. Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
3. Порівняльна характеристика Шелеста і Щербицького:
Шелест і Щербицький є різними за характером, стилем, управлінським підходом і національними пріоритетами моделі. Ці особистості хоч і представляли єдину систему партійної номенклатури, однак орієнтувалися на відмінні трактування моделей, що виходили з Кремля: Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”
4. Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
1.Так, я вважаю, що можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й.Сталіна. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2. Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
3. Порівняльна характеристика Шелеста і Щербицького:
Шелест і Щербицький є різними за характером, стилем, управлінським підходом і національними пріоритетами моделі. Ці особистості хоч і представляли єдину систему партійної номенклатури, однак орієнтувалися на відмінні трактування моделей, що виходили з Кремля: Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”
4. Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
1) Так, здебільшого можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2)Порівняльна характеристика двох партійних діячів Шелеста та Щербицького:
Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Шелест ставився до росіян значно менш раболіпно.Шелест, як і три перші українські президенти, прагнув підтримувати українську мову, культуру та історіографію. На відміну від нього, Щербицький розмовляв російською мовою.Риторика Щербицького з приводу мови, культури та розуміння історії значно більше відповідала вимогам Москви, які надходили в різні часи. Щербицький залишався при владі протягом більш ніж сімнадцяти років та правління чотирьох різних лідерів КПРС, оскільки він виявився дуже лояльною та корисною для Москви, що намагалася зберегти контроль над стратегічно важливою українською республікою, фігурою. В основі режиму Щербицького лежала логіка "старшого брата", яка дозволяла місцевим елітам зберігати повний контроль над республікою в обмін на їхню непохитну лояльність до "старшого російського брата".
Шелест намагався знайти баланс між захистом інтересів радянської України та демонструванням своєї відданості Москві. Проте він так само боровся проти радянських політик русифікації та денаціоналізації, які проводили "ліберал" Нікіта Хрущов та "консерватор" Леонід Брєжнєв.Шелест виявився більш толерантним до інакомислячих, ніж Щербицький, і це можна пояснити тим, що інакомислення в Україні поєднувало культурні та політичні вимоги, якими Москва була стурбована. Вироки, які виносили українським дисидентам, зазвичай були більш суворими, ніж вироки російським дисидентам. Арешти і чистки 1972-1973 років збіглися з відставкою Шелеста та зростанням впливовості лоялістських угруповань на чолі з Щербицьким.
2.Петро Шелест і Володимир Щербицький. Перший, не сумніваючись в доцільності існування СРСР, намагався зберегти хоча би декларований союзною і республіканською конституціями автономізм України. Другий, не лише не пру чався постійному нарощуванню московського унітаризму в усіх сферах суспільного життя, а й сприяв цьому процесу. А відтак вони відіграють різні ролі в історії України.Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”.Щербицький і Шелест відрізнялися у своєму ставленні до росіян та Москви. Перший був дуже прихильним до них і в своїх статтях та промовах неодноразово називав росіян "старшими братами" УРСР. Щербицький намагався співпрацювати з Кремлем виконуючи всі його вказівки, демонструючи свою здатність «масштабно мислити». На догоду своїм господарям він добряче нащербив українську історію, культуру, навіть самобутній архітектурний ансамбль вічного міста — Києва. Перед судом української історії В. Щербицький повинен відповідати не лише за жертви і наслідки атомного, але й духовного Чорнобиля.
ОтветитьУдалить3.У 1970 році П. Шелест написав книгу «Україна наша Радянська», в якій відстоював ідею української автономії, самобутності і прогресивну роль козацтва в історії України. Він заперечував право за російським народом називатися та виконувати роль «старшого брата» у відношенні до інших народів СРСР. Тим самим він викликав незадоволення своєю діяльністю з боку Л. Брежнєва та його оточення. П. Шелеста звинувачували в порушенні «ленінських принципів конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ», «ідеалізації історичного минулого України», в «патріархальщині», в «підтримці українського націоналізму». На травневому (1972 року) пленумі ЦК КПУ він був звільнений з посади Першого секретаря у зв’язку з переведенням на іншу роботу: його призначили заступником голови Ради Міністрів СРСР. Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
1) Так, здебільшого можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2.Петро Шелест — постать неоднозначна. З одного боку — завзятий будівник комунізму, з іншого — захисник незалежності Радянської України, української мови та культури. Був прихильником автономії для української республіки в рамках СРСР та радянського законодавства. Прагнув звільнити економічно Київ від центру у Москві. Захищав українську мову та культуру, за що його критикували з центрального партійного апарату.Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”.Однак проведення П. Шелестом автономістського курсу, його самостійність у вирішенні питань, «місництво та прояви націоналізму» не могли сподобатися союзному керівництву. У квітні 1973 р. було інспіровано кампанію проти його книги «Україно наша радянська». Політбюро ЦК КПУ констатувало, що автор книжки, розглядаючи важливі принципові питання, відходить від партійних позицій, не дає чіткого класового аналізу й оцінки окремих історичних явищ, ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ. Видана тиражем 100 тис. примірників книга була вилучена з продажу і бібліотек. Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.
Я вважаю, що можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й.Сталіна. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2. Приводом до зміщення Петра Шелеста з посади першого секретаря ЦК КПУ стала його поблажлива політика щодо УРСР. Тому, що така політика заважала Москві, йшла врозріз з їх політикою.
3. Порівняльна характеристика Шелеста і Щербицького:
Шелест і Щербицький є різними за характером, стилем, управлінським підходом і національними пріоритетами моделі. Ці особистості хоч і представляли єдину систему партійної номенклатури, однак орієнтувалися на відмінні трактування моделей, що виходили з Кремля: Шелест багато в чому був послідовником і компілятором Хрущова (навіть після його усунення з державних посад у жовтні 1964 році), Щербицький – член “дніпропетровської сім’ї”, покірно-угодовський типаж без натяку на бунтарство. Тим не менше, в обох випадках ми маємо справу із “господарями України”, або як більш адекватно і рефлекторно звучатиме це по-російськи – з “хозяевами”. Від 1965 року розпочалася відкрита боротьба між Шелестом і Щербицьким за лідерство в республіці. Щербицький, на відміну від Шелеста, не вирізнявся міцним здоров’ям. Отримав виразку шлунку, мав проблеми з серцем.У Шелеста, як стверджували його колеги по роботі, були директорські замашки, проте лідер республіки не був авторитарним. Це політик хрущовського типу, “мужиковатий”
4. Книга Шелеста «Україно наша Радянська» зазнала гострої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Видану тиражем 100 тисяч, її вилучили з продажу та з бібліотек, рішенням Політбюро ЦККПУ від 20 лютого 1973 наказали частину накладу знищити
Порівняльна характеристика Петра Шелеста та Володимира Щербицького:
ОтветитьУдалитьперебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ показала двобічність П.Шелеста. З першого погляду Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР,бо саме за його період відзначене зростанням національної самосвідомості українців. І на думку дослідників, цей процес був наслідком спроб Шелеста відстоювати українські інтереси в СРСР. Звісно,але Шелеста аж ніяк не назвеш прихованим націоналістом. У багатьох аспектах він був куди більш твердим комуністом, ніж його господарі в Москві.
Чимало є свідчень його антизахідницьких позицій: він підтримував вторгнення в Чехословаччину в 1968 р. (з остраху, що реформістська «інфекція» проникне звідти в Україну), ігнорував інтереси західної України, був проти будь-яких послаблень для робітників і, звичайно ж, надавав преференції розвитку важкої промисловості, а не виробництва предметів споживання. Кажуть, така його непохитність у деяких питаннях неабияк дратувала головного керманича СРСР Леоніда Брежнєва.
Приводом до зміщення П.Шелеста в травні 1972-го стали, звинувачення в м’якості до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву».
1.скидалося на те, що український керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, закріпленої Конституцією, і до засад рівноправності народів СРСР. Виходячи з цього він не мав наміру миритися з привласненою собі росіянами роллю «старшого брата» в Радянському Союзі. Цілком імовірно, що він, підсвідомо чи свідомо, прагнув для України такого ж статусу, який мали Польща, Чехословаччина чи Угорщина, чиї економічні та культурні потреби таки визнавалися Москвою.
ОтветитьУдалитьОсновною турботою Шелеста були економічні інтереси України. Він хотів більшої участі республіки в складанні загальносоюзних планів і не виявляв надміру ентузіазму з приводу економічного розвитку Сибіру, що тягло за собою зменшення капіталовкладень в українську економіку.
Коли група українських економістів довела йому, що в плані економіки Україна дає Радянському Союзу більше, ніж отримує, Шелест став прихильником принципу паритету, за яким, Україна повинна отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно до свого внеску в загальносоюзну скарбничку.1972-го Шелеста відкликали з посади, звинувативши в м’якості до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву».
2. Хоч обидва були затятими опонентами, та майбутнє України й Шелест, і Щербицький бачили тільки крізь призму комуністичної ідеології в межах радянської системи. Жоден із них навіть не помислити не міг про незалежність України. І кожен по-своєму був яскравим прикладом того, який жорсткий контроль здійснювала Москва над українським партійним керівництвом .
Комуніст із патріотичним ухилом
І все ж долі цих двох людей наочно демонструють і те, що навіть в умовах радянської політичної системи могли виникати несподівано суперечливі підходи до політики щодо України. Обидва, до речі, народилися в лютому з різницею 10 років: Шелест – 14-го 1908 року, Щербицький – 17-го 1918-го.
Перебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ, що тривало з 1963-го по 1972 рік, було відзначене зростанням національної самосвідомості українців. І на думку дослідників, цей процес був наслідком спроб Шелеста відстоювати українські інтереси в СРСР. Звісно, Шелеста аж ніяк не назвеш прихованим націоналістом. У багатьох аспектах він був куди більш твердим комуністом, ніж його господарі в Москві.
Чимало є свідчень його антизахідницьких позицій: він підтримував вторгнення в Чехословаччину в 1968 р. (з остраху, що реформістська «інфекція» проникне звідти в Україну), ігнорував інтереси західної України, був проти будь-яких послаблень для робітників і, звичайно ж, надавав преференції розвитку важкої промисловості, а не виробництва предметів споживання. Кажуть, така його непохитність у деяких питаннях неабияк дратувала головного керманича СРСР Леоніда Брежнєва.
3. У 1970-го в книзі «Україно наша радянська» Шелест підкреслював думку про історичну автономність України, про прогресивну роль козацтва, у небажаному для Москви тоні писав про експлуатацію України царизмом і про вражаючі досягнення радянської України. Очевидно, гордість Шелеста за свою республіку, що так швидко перетворилася з відсталого аграрного краю на сучасне, технологічно розвинуте суспільство, була завеликою як для представника вищої партійної ієрархії.
ОтветитьУдалитьШвидше за все, Шелест наївно сприйняв «за чисту монету» проголошену радами рівноправність націй. Він не вбачав жодних суперечностей у досягненні загальносоюзної мети, модернізації України та збереженні української культури. Шелест також, мабуть, вважав, що найкращий спосіб зміцнення радянської влади – не придушення України, а задоволення її економічних і культурних потреб. Крім того, він вирішив, що його успіхи в управлінні республікою багато в чому будуть залежати від співпраці з українською культурною, науковою та політичною елітою, а це вимагало посиленої уваги до її специфічних потреб.
1.П. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Це пояснюється наступними його діями:
ОтветитьУдалитьУкраїнський керівник надто серйозно ставиться до ідеї автономії України, і до засад рівноправності народів СРСР;
Основною турботою Шелеста були економічні інтереси України;
Шелест був прихильником того,щоб Україна була відокремлена,хоч вона і не зникала с контролю Москви;
Шелест був комуністом,підтримував українську мову та культуру,але забороняв дисиденство у країні;
Політика щодо УРСР була достатньо м'якою
Став ініціатором запровадження Шевченківської премії;
ініціював створення заповідника на острові Хортиця;
Захищав українську мову.
Це все стверджує на те, що П.Шелест,був сильним патріотом своєї України,та був справжнім прихильником ідеї широкої автономії.
1.У керівництві УРСР існували дві лінії — націонал-комуністична (автономістська) представником якої був П. Шелест, і проімперська (централістська), представником якої був В. Щербицький. Перший секретар ЦК КПУ П. Шелест відстоював економічні інтереси України, підтримував розвиток української мови й культури, сприяв збереженню українських історичних і культурних пам’яток, став ініціатором запровадження Шевченківської премії.
ОтветитьУдалитьПерший секретар ЦК КПУ В. Щербицький підпорядковував економічні інтереси України союзним потребам, сприяв русифікації, боровся з дисидентським рухом, намагався приховати Чорнобильську катастрофу, але водночас сприяв технічній модернізації легкої і харчової промисловості УРСР, розвитку культури й спорту. Посівши посаду першого секретаря ЦК КПУ, В. Щербицький здійснив кадрові зміни, протягом року звільнівши з партійних посад 37 тис. комуністів.
Петро Шелест -був партійним і державним діячем суспільства УРСР та СРСР.Перший секретар ЦК КП УКРАЇНИ 1963-1972 . Петро Шелест був ідейним комуністом проте намагався одстоювати інтереси УРСР і домагався паритету в економічних відносинах між Центром та союзниками республіки,через це і був запідозрений керівництвом у нелояльності вчинків.
ОтветитьУдалитьПетро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, мови та ін
На відміну від Шелеста ,Щербитський був повязаний з русифікацією України , було суворе переслідування діячів українського дисиденства.Він був за російську мову, повністтю підтримував Брежнєва . був проти перебудови
ОтветитьУдалить1.Шелест прагнув зробити Україну як автономну державу в складі реальної радянської федерації. Значна підтримка Шелеста на Україні, виявила глибоку вкоріненість на Україні націонал-комунізму,або, принаймі якогось територіального чи республіканського патріотизму. З іншого боку означало що такі погляди неприйнятні для Москви.
ОтветитьУдалить2.У 1970 році П. Шелест написав книгу «Україна наша Радянська», в якій відстоював ідею української автономії, самобутності і прогресивну роль козацтва в історії України. Він заперечував право за російським народом називатися та виконувати роль «старшого брата» у відношенні до інших народів СРСР. Тим самим він викликав незадоволення своєю діяльністю з боку Л. Брежнєва та його оточення. П. Шелеста звинувачували в порушенні «ленінських принципів конкретно-історичного підходу до оцінки історичних явищ», «ідеалізації історичного минулого України», в «патріархальщині», в «підтримці українського націоналізму». На травневому (1972 року) пленумі ЦК КПУ він був звільнений з посади Першого секретаря у зв’язку з переведенням на іншу роботу: його призначили заступником голови Ради Міністрів СРСР. Першим секретарем ЦК КПУ було обрано В. Щербицького, який до цього займав посаду Голови Ради Міністрів УРСР. На посаді першого секретаря ЦК Компартії України В. Щербицький активно й послідовно проводив у життя політичний та економічний курс московського керівництва.
З першого погляду Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР,бо саме за його період відзначене зростанням національної самосвідомості українців. І на думку дослідників, цей процес був наслідком спроб Шелеста відстоювати українські інтереси в СРСР. Звісно,але Шелеста аж ніяк не назвеш прихованим націоналістом. У багатьох аспектах він був куди більш твердим комуністом, ніж його господарі в Москві.
ОтветитьУдалитьЧимало є свідчень його антизахідницьких позицій: він підтримував вторгнення в Чехословаччину в 1968 р. (з остраху, що реформістська «інфекція» проникне звідти в Україну), ігнорував інтереси західної України, був проти будь-яких послаблень для робітників і, звичайно ж, надавав преференції розвитку важкої промисловості, а не виробництва предметів споживання. Кажуть, така його непохитність у деяких питаннях неабияк дратувала головного керманича СРСР Леоніда Брежнєва.
Приводом до зміщення П.Шелеста в травні 1972-го стали, звинувачення в м’якості до українського націоналізму та потуранні економічному «місництву».
Завдання 1.
ОтветитьУдалитьП. Шелест був прихильником ідеї широкої автономії в УРСР. Петро Шелест — постать неоднозначна. З одного боку — завзятий будівник комунізму, з іншого — захисник незалежності Радянської України, української мови та культури.
Петро Юхимович Шелест був уродженцем Київщини, за фахом інженер—металург, він розпочав сходження щаблями партійної кар'єри ще у довоєнні роки. У 50—х рр. обіймав керівні посади у Київському міськкомі та обкомі партії, згодом був призначений на посаду до ЦК.
Ліквідація раднаргоспів і перехід до галузевого принципу управління промисловістю суттєво обмежили повноваження республіки та її керівництва. Це мало влаштовувало першого секретаря ЦК КПУ П.Шелеста та його однодумців.
Характерною рисою перебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ стало поновлення самоствердження українців і тому був "незручною" фігурою для керівництва СРСР:
-Він відстоював інтереси України в межах СРСР.
Шелест вважав, що найефективнішим засобом забезпечення успіху радянської політики на Україні є задоволення, а не придушення її економічних та культурних потреб.
Саме така "м'якість" до українського націоналізму та "потурання економічному "місництву" і стали причиною відставки Шелеста в травні 1972 р.
Завдання 2. Зробіть порівняльну характеристику двох партійних діячів Шелеста та Щербицького.
ОтветитьУдалитьХарактерною рисою перебування Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ стало поновлення самоствердження українців і тому був "незручною" фігурою для керівництва СРСР. П.Шелест виступав за ідеї широкої автономії УРСР. Шелест вважав, що найефективнішим засобом забезпечення успіху радянської політики на Україні є задоволення, а не придушення її економічних та культурних потреб.Саме така "м'якість" до українського націоналізму та "потурання економічному "місництву" і стали причиною відставки Шелеста в травні 1972 р.
Наступником Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ став Володимир Васильович Щербицький, представник "дніпропетровського клану". І хоча з Брежнєвим він не мав родинних зв'язків, проте земляцькі стосунки відіграли свою роль.Прийшовши до влади, Щербицький дуже швидко зводить нанівець всі прояви автономізму. Нова політика набула рис русифікації.
За оцінкою О.Субтельного, "своїм слухняним виконанням вказівок Москви, готовністю жертвувати економічними інтересами України, потуранням русифікації Щербицький міг би ввійти в історію як викінчений тип "малороса".
Однак, як і в більшості політичних лідерів, з плином часу у В.Щербицького змінювалися погляди й оцінки. Так, на поч. 80-х рр. Щербицький намагався покращити взаємини з культурною елітою і послабити потурання московській асиміляторській політиці. Єдине, що лишилося незмінним — це його орієнтація на центр і персонально на Л. Брежнєва.
Завдання 3.Які відгуки отримала гнига П.Шелеста "Україно наша радянська"?
ОтветитьУдалитьВ 1970 р. у своїй книзі "Україно наша Радянська" Шелест поряд із описом вражаючих досягнень Радянської України прямо чи завуальовано підкреслював історичну автономність України, прогресивну роль козацтва. Він пишався, що з відсталого аграрного краю його республіка швидко перетворилася на сучасне суспільство з передовою промисловістю й технологією.
П.Шелеста було знято з посади Першого секретаря у зв'язку з переведенням на іншу роботу.
Книга П. Шелеста зазнала великої партійної критики за «ідеологічні помилки», зокрема, за «ідеалізацію» минулого України та обстоювання самобутності УРСР.Шелест не був якимось прихованим націоналістом. Навпаки, у багатьох відношеннях він виявився більш непохитним комуністом, ніж його керівництво в Москві.
1) Так, здебільшого можна стверджувати, що Петро Шелест був прихильником ідеї широкої автономії УРСР. Його політика щодо УРСР була достатньо м'якою. Він підтримав розвиток українського національного мистецтва, захищав і підтримував ураїнських кінорежисерів С. Параджанова і Ю. Іллєнка, став ініціатором запровадження Шевченківської премії, ініціював створення заповідника на острові Хортиця, захищав українську мову. Але є факти, які змушують стверджувати зворотнє. Це критика політики Хрущова, активна участь у змові проти нього, виступ за відзначення 90-річчя нарождення Й. Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни, критика "розрядки" у холодній війні (не хотів закінчувати війну з США), придущення дисидентського руху, які були борцями за вільну, назележну суверенну державу - Україну. Це дозволяє стведжувати, що Шелест не хотів визнавати Україну як державу. Але мова йде про автономію. Автономія - це часткова незалежність. Тому, щодо автономії можна стверджувати майже на 100%, але ні про яку незалежність взагалі не йдеться.
ОтветитьУдалить2.Петро Шелест — постать неоднозначна. З одного боку — завзятий будівник комунізму, з іншого — захисник незалежності Радянської України, української мови та культури. Був прихильником автономії для української республіки в рамках СРСР та радянського законодавства. Прагнув звільнити економічно Київ від центру у Москві. Захищав українську мову та культуру, за що його критикували з центрального партійного апарату.Автономістський курс Шелеста був так довго можливим, як довго в радянському суспільстві залишалися живими ліберальні здобутки хрущовської “відлиги”.Однак проведення П. Шелестом автономістського курсу, його самостійність у вирішенні питань, «місництво та прояви націоналізму» не могли сподобатися союзному керівництву. У квітні 1973 р. було інспіровано кампанію проти його книги «Україно наша радянська». Політбюро ЦК КПУ констатувало, що автор книжки, розглядаючи важливі принципові питання, відходить від партійних позицій, не дає чіткого класового аналізу й оцінки окремих історичних явищ, ідеалізує українське козацтво і Запорозьку Січ. Видана тиражем 100 тис. примірників книга була вилучена з продажу і бібліотек. Шелеста вивели зі складу Політбюро ЦК КПРС «за станом здоров'я» і відправили на пенсію.